(Есе) Некстмодернізм і космос душі літератури UA
Ще з дитинства мене оточили вигадані народом звичаї, виписані методистами шкільні правила, намальовані художниками ікони (хоча я нічого не мав проти Бога). А ще зацикленість оточуючого світу на календарній обрядовості, яка з року в рік крутилася по одному і тому ж колу, чимало з якого сприймав як щось примітивне, іноді нав'язливе, і обмежувальне, з чого треба буде неодмінно вийти, видозмінити цей цикл.
Я мав на думці відмову від суб'єктивних традицій. А ті звичаї в основі яких — добро, любов, краса, завжди сприймав позитивно, але їхнє значення в суспільному устрої замале щоб зробити світ кращим. І однієї традиційності недостатньо, потрібен розвиток.
Я не став би бунтувати якби людська цивілізація запропонувала мені ідеальний світ. Але жити за правилами недосконалого було просто не по-душі.
Література стала мені не тільки віддушиною, а майстернею, лабораторією, де я проводив безліч ідейних експериментів, і виводив на папері художню форму і філософський зміст свого способу життя, своєї Миколиної істини, із ескізами ідеалів, в гармонії з іншими людьми, світами, Всесвітами. Скажу, що в літературі, в її філософському вимірі, також є дорога до Бога (в існування якого, як в архітектора життя — віриться).
Я розбирав свою свідомість так як розбирали б вчені якийсь космічний літальний апарат, що приземлився на Землю, чи мозок істоти що була в цьому кораблі. Та коли я це зробив, то відкрив в собі Космос Душі… Подальша творча розбудова якого в створенні галактик ідей, і проектів їхнього втілення в безлічі форм і стилів життя, гармоній і ідеалів що виводять людину на нові орбіти існування...
Рамки філософських висловлювань виявились в певних вимірах затісними, не завжди відповідними щоб систематизувати в них цей космос… Зміст філософії Космосу Душі краще передавався з безмежною художньою формою.
Але, як для космонавта настає час повертатися на Землю з космічної експедиції, так і для мене настав час повернутися до більш звичних земних вимірів, адже я живу тут людиною на Землі.
Моя творчість не була служницею політики. І вона виходила за межі менталітету українця, описаного класиками нашої літератури. Тому мені складно було знайти собі місце в літературі. Не підійшов для мене і постмодернізм, в якому більше гри ніж справжності, і відсутнє бажання вдосконалювати світ. А мої твори це прообрази інших світів, які виходили за рамки традиційної культури, і законодавчого поля країни, проте я їх не перекреслював, а доповнював, і перепродовжував. Добавивши до літературної України новий регіон який назвав — некстмодернізм. Це наступні світогляди і світобудови що розширюють і збагачують менталітет людини. Есеї і вірші написані мною протягом кількох років містять його артефакти. В некстмодернізмі наступна сходинка літератури, мета якої підняти людську особистість на Землі на новий світоглядний рівень, розширити її менталітет альтернативністю, всеможливістю, багатоваріантністю форм і змістів моделей матерій доброіснування, любові, всещастя...
Я створив літературне об'єднання, яке назвав «Планета Некст Логос» (більш поширена назва «Планета Наступного Слова»). І організовував різноманітні заходи, що мали за мету розширення меж літератури. Є чимало репортажів, фото і відеоматеріалів з цих та інших заходів, та артефактів інших літературних проектів.
Проте, не завжди вистачало реальності... Необхідно було художнє оформлення, довільне за формою, але точне за змістом. Виписувати персонажі і дійства, в творах, в публікаціях, які прочитають люди, і зможуть матеріалізувати прочитане. Яскраві образи, персонажі (як в книжках, так в інших форматах) сприяють поширенню ідей. При цьому я завжди намагався дотримуватися принципу за яким художнє має нести в собі істину, лише в цьому випадку воно матиме підгрунтя.
В умовах консервативності, і корпоративності впливових представників «цеху» сучасної української літератури, а також гламурної іграшковості відомих письменницьких кіл, яких мало цікавив розвиток літератури, і якась співпраця… Якби я грав за їхніми правилами, то в мене як в творчої особистості, і в некстмодернізму як в напряму, не було би жодного шансу на існування. Мені доводилося робити неординарні кроки для реалізації себе як автора, і некстмодерних проектів, з допомогою нових вербальних штрихів, виходу за рамки визначених форматів, креативності дій, імпровізації...
За обмеженості свободи літературного слова, і мало сприятливих умов для нових течій в мистецтві, через ментальні, політичні, економічні чинники в Україні, чи не єдиним виходом для некстмодернізму наразі залишається шлях самоствердження.
Нова література має виводити народи на вищий рівень філософських цінностей, з толерантними і доброгармонійними взаємовідносинами, створювати середовище миру і процвітання, діалогу культур, і взаємозбагачення.
Для розквіту, розвитку української літератури потрібні інші критерії оцінки Слова. Визначати вагу значимості письменника в залежності від отриманих ним премій, відзнак, нині не об'єктивно. Бо робити літературу, і робити кар'єру літератора, в наших реаліях не одне і теж. Для здобуття літературних премій, відповідно до їх положень, потрібно мати підтримку творчих спілок, тобто на практиці це означає бути членом цих спілок, підтримувати колег, які в свою чергу підтримають того хто підтримав їх. При такій круговій поруці часто втрачається сама література, відбувається її знецінення. Рівень багатьох лауреатів літературних премій просто не відповідає рівню тих шанованих класиків чиїми іменами названі ці премії.Хоч звісно, серед лауреатів престижних премій трапляються і достойні автори. Але всеж потрібні інші критерії оцінки літератури, як явища, і на першому місці має бути твір, а не щось навкололітературне.
Я не проти премій, навпаки, вважаю що їх має бути більше, і вони мають бути доступнішими, щоб кожен автор безперешкодно міг подавати на їх здобуття свої твори.
Бувало що і мені щастило здобути якісь скромні винагороди, символічні, чи віртуальні. Що підтримує, додає сил. Проте, в своїй творчій біографії згадую про це зазвичай одним рядком. Бо головне не це, а творчість, як матерія душі. За літературою, якось не вистачило часу і грошей робити кар'єру увінчану лаврами. В мене, як і в моїх колег, які привносять зміни в літературу, небагато шансів на винагороди. Проте література повинна реформуватися, і має бути перспектива для успішної творчої самореалізації.
Текст твору важливіший за пасади і титули, він схожий на родючу ріллю, на морську хвилю, і здатний нести в собі формули світів, іноді інших...
Коли набирати на комп'ютері слово — некстмодернізм, то деякі програми підкреслюють його як помилку. Це в чомусь нагадує фільм «Матриця», як вихід за межі програми. Насправді некстмодернізм це не якась віртуальна помилка, а справжність, наступний крок літератури. От тільки роль обраного Нео тут для всіх, для кожного хто хоче відкривати нові світогляди, моделювати наступні світи...
А в контексті української літератури, некстмодернізмом хочу сприяти її розвитку, розширенню мапи, і бачити зіркові сяйва багатопланетної різногалактичної України, в безмежному космосі людської душі...
27 квітня 2015 рік
Я мав на думці відмову від суб'єктивних традицій. А ті звичаї в основі яких — добро, любов, краса, завжди сприймав позитивно, але їхнє значення в суспільному устрої замале щоб зробити світ кращим. І однієї традиційності недостатньо, потрібен розвиток.
Я не став би бунтувати якби людська цивілізація запропонувала мені ідеальний світ. Але жити за правилами недосконалого було просто не по-душі.
Література стала мені не тільки віддушиною, а майстернею, лабораторією, де я проводив безліч ідейних експериментів, і виводив на папері художню форму і філософський зміст свого способу життя, своєї Миколиної істини, із ескізами ідеалів, в гармонії з іншими людьми, світами, Всесвітами. Скажу, що в літературі, в її філософському вимірі, також є дорога до Бога (в існування якого, як в архітектора життя — віриться).
Я розбирав свою свідомість так як розбирали б вчені якийсь космічний літальний апарат, що приземлився на Землю, чи мозок істоти що була в цьому кораблі. Та коли я це зробив, то відкрив в собі Космос Душі… Подальша творча розбудова якого в створенні галактик ідей, і проектів їхнього втілення в безлічі форм і стилів життя, гармоній і ідеалів що виводять людину на нові орбіти існування...
Рамки філософських висловлювань виявились в певних вимірах затісними, не завжди відповідними щоб систематизувати в них цей космос… Зміст філософії Космосу Душі краще передавався з безмежною художньою формою.
Але, як для космонавта настає час повертатися на Землю з космічної експедиції, так і для мене настав час повернутися до більш звичних земних вимірів, адже я живу тут людиною на Землі.
Моя творчість не була служницею політики. І вона виходила за межі менталітету українця, описаного класиками нашої літератури. Тому мені складно було знайти собі місце в літературі. Не підійшов для мене і постмодернізм, в якому більше гри ніж справжності, і відсутнє бажання вдосконалювати світ. А мої твори це прообрази інших світів, які виходили за рамки традиційної культури, і законодавчого поля країни, проте я їх не перекреслював, а доповнював, і перепродовжував. Добавивши до літературної України новий регіон який назвав — некстмодернізм. Це наступні світогляди і світобудови що розширюють і збагачують менталітет людини. Есеї і вірші написані мною протягом кількох років містять його артефакти. В некстмодернізмі наступна сходинка літератури, мета якої підняти людську особистість на Землі на новий світоглядний рівень, розширити її менталітет альтернативністю, всеможливістю, багатоваріантністю форм і змістів моделей матерій доброіснування, любові, всещастя...
Я створив літературне об'єднання, яке назвав «Планета Некст Логос» (більш поширена назва «Планета Наступного Слова»). І організовував різноманітні заходи, що мали за мету розширення меж літератури. Є чимало репортажів, фото і відеоматеріалів з цих та інших заходів, та артефактів інших літературних проектів.
Проте, не завжди вистачало реальності... Необхідно було художнє оформлення, довільне за формою, але точне за змістом. Виписувати персонажі і дійства, в творах, в публікаціях, які прочитають люди, і зможуть матеріалізувати прочитане. Яскраві образи, персонажі (як в книжках, так в інших форматах) сприяють поширенню ідей. При цьому я завжди намагався дотримуватися принципу за яким художнє має нести в собі істину, лише в цьому випадку воно матиме підгрунтя.
В умовах консервативності, і корпоративності впливових представників «цеху» сучасної української літератури, а також гламурної іграшковості відомих письменницьких кіл, яких мало цікавив розвиток літератури, і якась співпраця… Якби я грав за їхніми правилами, то в мене як в творчої особистості, і в некстмодернізму як в напряму, не було би жодного шансу на існування. Мені доводилося робити неординарні кроки для реалізації себе як автора, і некстмодерних проектів, з допомогою нових вербальних штрихів, виходу за рамки визначених форматів, креативності дій, імпровізації...
За обмеженості свободи літературного слова, і мало сприятливих умов для нових течій в мистецтві, через ментальні, політичні, економічні чинники в Україні, чи не єдиним виходом для некстмодернізму наразі залишається шлях самоствердження.
Нова література має виводити народи на вищий рівень філософських цінностей, з толерантними і доброгармонійними взаємовідносинами, створювати середовище миру і процвітання, діалогу культур, і взаємозбагачення.
Для розквіту, розвитку української літератури потрібні інші критерії оцінки Слова. Визначати вагу значимості письменника в залежності від отриманих ним премій, відзнак, нині не об'єктивно. Бо робити літературу, і робити кар'єру літератора, в наших реаліях не одне і теж. Для здобуття літературних премій, відповідно до їх положень, потрібно мати підтримку творчих спілок, тобто на практиці це означає бути членом цих спілок, підтримувати колег, які в свою чергу підтримають того хто підтримав їх. При такій круговій поруці часто втрачається сама література, відбувається її знецінення. Рівень багатьох лауреатів літературних премій просто не відповідає рівню тих шанованих класиків чиїми іменами названі ці премії.Хоч звісно, серед лауреатів престижних премій трапляються і достойні автори. Але всеж потрібні інші критерії оцінки літератури, як явища, і на першому місці має бути твір, а не щось навкололітературне.
Я не проти премій, навпаки, вважаю що їх має бути більше, і вони мають бути доступнішими, щоб кожен автор безперешкодно міг подавати на їх здобуття свої твори.
Бувало що і мені щастило здобути якісь скромні винагороди, символічні, чи віртуальні. Що підтримує, додає сил. Проте, в своїй творчій біографії згадую про це зазвичай одним рядком. Бо головне не це, а творчість, як матерія душі. За літературою, якось не вистачило часу і грошей робити кар'єру увінчану лаврами. В мене, як і в моїх колег, які привносять зміни в літературу, небагато шансів на винагороди. Проте література повинна реформуватися, і має бути перспектива для успішної творчої самореалізації.
Текст твору важливіший за пасади і титули, він схожий на родючу ріллю, на морську хвилю, і здатний нести в собі формули світів, іноді інших...
Коли набирати на комп'ютері слово — некстмодернізм, то деякі програми підкреслюють його як помилку. Це в чомусь нагадує фільм «Матриця», як вихід за межі програми. Насправді некстмодернізм це не якась віртуальна помилка, а справжність, наступний крок літератури. От тільки роль обраного Нео тут для всіх, для кожного хто хоче відкривати нові світогляди, моделювати наступні світи...
А в контексті української літератури, некстмодернізмом хочу сприяти її розвитку, розширенню мапи, і бачити зіркові сяйва багатопланетної різногалактичної України, в безмежному космосі людської душі...
27 квітня 2015 рік
0 коментарів